проф. Балл Г. О., Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України


Публікується в матеріалах ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Психолого-педагогічні засади розвитку соборності особистості” (Київ, 12 лютого 2009 р.)

Категорія гармонії в аналізі функціонування й розвитку особи

1. У назві цього тексту вжито термін особа , а не більш звичний у подібних контекстах – особистість . Тут я виходжу з того, що особа (англ. person ) – це живий людський індивід, котрий має (більш чи менш розвинену, але визначальну для нього саме як для людини, особи) системну якість – особистість (англ. personality ). Ця якість забезпечує здатність особи бути відносно автономним та індивідуально своєрідним суб'єктом культури (загальнолюдської, національної, професійної тощо).

Обраний термінологічний підхід дозволяє відкинути поширені недолугі звороти на кшталт „фізичного розвитку особистості” (при цілковитій доречності, звичайно, „фізичного розвитку особи”) і створює сприятливі умови для аналізу гармонійності розвитку особи в аспекті співвідношення її властивостей, пов'язуваних здавна із категоріями духу , душі й тіла .

2. У характеристиці категорії гармонії я приєднуюсь до позиції, за якою гармонійною є система, де „усі елементи, аспекти і прояви... внутрішньо збалансовані між собою, утворюючи досконалість цілісності” (М. Можейко [6, с. 202]). Застосовуючи це визначення до особи як системи, наголошу на таких сторонах її гармонійності як:

різнобічність (що знаходить вияв, зокрема, в прилученні особи до різних сфер діяльності та, взагалі, взаємодії з навколишнім світом). Ідея різнобічного розвитку особи є послабленим (й завдяки цьому придатнішим для практичного впровадження) варіантом виголошеного свого часу К. Марксом і Ф. Енгельсом гасла її „ всебічного розвитку ”. Сучасна критика цього гасла як утопічного, слушна за його розгляду в контексті принципово досяжних психологічних чи педагогічних цілей, ігнорує його цінність як ідеалу, котрий налаштовує на якнайповніше прилучення кожної особи до цілісної людської культури;

взаємна відповідність її підсистем (зокрема, описуваних О.Ф. Лазурським [3] за допомогою понять „ендопсихіка” і „екзопсихіка”);

цілісність (згадана у наведеному вище визначенні), яка знаходить яскравий вияв у „тісному, органічному зв'язку властивих даній людині здібностей, об'єднаних навколо одного спільного центра” – пов'язаного найчастіше з „головною справою, ... основним завданням життя” цієї людини [3, с. 60, 59].

3. Слід зважати на незбіг критеріїв структурної гармонійності системи („збалансованості елементів і аспектів”, за Можейко) і критеріїв її гармонійного функціонування у певному середовищі („збалансованості проявів”). Наприклад, за К. Леонгардом, не надто сильна демонстративна акцентуація характеру (тобто своєрідна структурна дисгармонія особи) допомагає успішній професійній діяльності у сфері сервісу, де є корисним „грати ту роль, яка найбільше імпонує партнерові” [4, с. 45]; отже, функціонування особи стає гармонійнішим. Адекватні сфери діяльності Леонгард вказує й для низки інших акцентуацій.

4. Рушійною силою розвитку системи (зокрема, особи) є притаманні їй внутрішні суперечності, тобто, знову-таки, структурні дисгармонії . І лише коли деяку міру такої дисгармонії (ту, за якої зберігається цілісність системи) перевищено, можливості гармонійного розвитку блокуються, а процес і результати розвитку набувають дисгармонійної, збоченої форми. Прикладами тут є: розрізнювані А. Адлером почуття меншовартості (нормальний для дитячого віку й навіть потрібний для особистісного розвитку феномен) і комплекс меншовартості ; описувана Р. Меєм „ даймонічна потреба” (не плутати з „демонічною”! – застерігає Мей), яка, якщо „інтегрована в особистість”, то „знаходить вияв у креативності, тобто є конструктивною”, а, залишаючись не інтегрованою, призводить до деструктивної активності [7, с. 72].

Передумовами збереження цілісності особи й конструктивного використання притаманних їй структурних дисгармоній є наявність в особи та у її середовищі необхідних для цього ресурсів, включно з каналами безконфліктного (чи, принаймні, малоконфліктного) розв'язування суперечностей. Відносно легко надавати такі канали здатна, зокрема, позашкільна освіта завдяки набагато меншій, порівняно зі школою, жорсткістю нормативної регуляції її функціонування.

Оскільки без певної дисгармонійності система (зокрема, особа) не здатна до розвитку, є підстави характеризувати системи, що розвиваються, ступенем гармонії 2-го порядку (між гармонійністю й дисгармонійністю; проявами останніх є, наприклад, аполлонівське й діонісійське начала у культурі, передусім художній, у діяльності й особистості митця).

5. Для світоглядної позиції гуманістично налаштованої високорозвиненої особи є характерним гармонійне поєднання діалогічної спрямованості на партнера – аж до здатності „постійно розвивати нескінченні потенційні резерви не лише моєї власної, але й іншої логіки” [2, с. 407-408] – із запобіганням „байдужості до нашої власної (а отже, до будь-чиєї) правоти” і збереженням „« ціннісної вертикалі », поза якою... концепт діалогу не в змозі утримувати свій ціннісний сенс” [5, с. 105]. Окреслене поєднання допомагає долати ідеологічні упередження, приєднуючись, зокрема, до висновку, за яким конфронтація між вічовим (соборним) і ліберальним суспільними ідеалами „не є абсолютною, «природною» формою відношень між ними. Це результат розколу, який історично склався, і він може бути подоланий у процесі подальшого розвитку суспільства” [1, с. 31].

 

1. Ахиезер А.С. Нравственность в России и противостояние катастрофам // Обществ. науки и современность. – 1997. – № 6. – С. 26-37.

2. Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. – М.: Политиздат, 1991. – 413 с.

3. Лазурский А.Ф. Классификация личностей: Изд. 3-е, перераб. / Под ред. М.Я. Басова и В.Н. Мясищева. – Л.: Госиздат, 1924. – 290 с.

4. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К.: Вища школа, 1981. – 392 с.

5. Мала хов В.А. Парадигма общения в философском творчестве Г.С. Батищева // Вопр. философии. – 2008. – № 10. – С. 103-115.

6. Можейко М.А. Гармония // Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. – М.: АСТ; Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – С. 201-202.

7. Роджерс К., Мей Р. Діалог з проблеми зла і злої поведінки // Гуманістична психологія: Антологія в 3-х т. / За ред. Р. Трача і Г. Балла. - Т. 2. - К.: Пульсари, 2005. – С. 69-87.